Методом ІЧ-спектроскопії досліджено структуру модифікованих малеїновим ангідридом нафтополімерних смол і процеси тверднення полімерної композиції на основі епоксидіанового олігомеру та модифікованої нафтополімерної смоли. Встановлено, що механізм взаємодії між епоксидним і нафтополімерним компонентами здійснюється згідно з реакцією затверднення епоксидних олігомерів ангідридами дикарбонових кислот. При співвідношені епоксидного та нафтополімерного компонентів, яке забезпечує максимальний вихід гель-фракції в композиції, відбувається повне перетворення ангідридних фрагментів модифікованих нафтополімерних смол, а в структурі утвореного епоксинафтополімерного співполімеру фіксуються залишкові епоксидні та гідроксильні групи.

Встановлено, що у випадку застосування N,N-діетилдитіокарбамату міді як аніоноїдного реагенту та каталізатора, селективність процесу взаємодії тетрафтороборату арилдіазонію з акриламідом зменшується, а сама реакція відбувається за радикальним механізмом, на відміну від реакції, що проходить у присутності N,N-діетилдитіокарбамату натрію. Остання реакція відбувається селективно з утворенням продукту аніонарилювання, N,N-діетилдитіокарбаматобензолу та цис-азобензолу. Вихід основного продукту - аміду-2-N,N-діетилдитіокарбамату-3-фенілпропанової кислоти за каталітичних умов приблизно в 13 разів вищий, ніж в некаталітичних.

Представлено результати систематичних досліджень каталізованої та некаталізованої взаємодії ароматичних солей діазонію з алкенами в присутності зовнішніх нуклеофілів. Подано варіанти механізмів цих реакцій. Розкрито стан та перспективи їх застосування в тонкому органічному синтезі для одержання важкодоступних функціалізованих похідних алкенів, що відносяться до різних класів органічних сполук.

Напівемпіричними методами квантово-хімічних розрахунків доведено можливість утворення біарильованих похідних тетраметилендіакрилату та діалілоксиду. Встановлено, що напрямок реакції через проміжну стадію утворення аралкільного бірадикала є енергетично не вигідним у порівнянні з послідовним введенням тіоціанатної групи за двома подвійними зв'язками ненасиченого субстрату.

Реакцією тетрафторборатів арендіазонію з алілгліцидиловим ефіром в присутності родан-групи одержано (2-тіоціанато-3-аренпропоксиметил) оксирани. Встановлено, що введення гліцидильного радикалу в молекули функціалізованих похідних алілу замість атомів хлору(брому) приводить до посилення антимікробних властивостей. Заміна ізоціотіанатної групи на гліцидильний радикал приводить до сильного ослаблення цих властивостей.

Реакцією аніонарилювання вперше синтезовано 2-[2-(1-тіоціанато-2-арилетоксі)етоксіметил]оксирани. Останні мають виражену протимікробну дію щодо золотистого стафілококу, аеробних бацил, кишкових паличок і псевдомонад. Найбільш сильні антимікробні властивості має 2-[2-(1-тіоціанато-2-фенілетоксі)етоксіметил]оксиран (I), який є робочою основою для створення нових антимікробних препаратів. Введення в ароматичне ядро сполук (I - IV) замість атома водню інших груп призводить до ослаблення антимікробних властивостей.